У Котелевській громаді відкрили Алею Надії
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Котелевській громаді відкрили Алею Надії
У Котелевській громаді відкрили Алею Надії – місце, що стало символом спільної незламної віри в повернення кожного захисника та захисниці додому.
Алея присвячена тим, хто нині вважається зниклим безвісти або перебуває в полоні, чия доля досі залишається невідомою.
На сьогодні 40 Захисників із Котелевської громади вважаються безвісти зниклими, один – у переліку полонених.
Їхні історії — це мовчання, що щемить, і надія, яка не дозволяє опускати руки. Кожен портрет тут — це життя, доля, родина, яка щодня чекає на звістку… чекає на диво.
На відкриття зібралася громада, щоб об’єднатися в цьому очікуванні — у тиші, що інколи звучить голосніше за будь-які промови. Було важко стримати емоції… Найболючіше — дивитися в очі рідним, у яких одночасно живе невимовний біль і молитва серця, а також неймовірна сила.
«Поки є віра — є шлях додому. Є надія. Ми всі чекаємо…» — ці слова пролунали у своїх виступах секретаря Котелевської селищної ради Наталії Сідненко, представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Полтавській області Владислава Носенка, начальниці Управління в справах реінтеграції, соціального захисту ветеранів та ВПО Полтавської ОВА Ольги Саєнко, начальника відділу з питань національного спротиву Полтавської РВА Вадима Вінніка.
Особливо зворушливими стали слова найрідніших: Юлії Романенко, дружини безвісти зниклого вооїна Анатолія Романенка, Світлани Дружицької, мами лейтенанта медичної служби, захисника Маріуполя Ростислава Дружицького, який майже три роки перебував у російському полоні.
Історія останньої — яскравий доказ того, що надія здатна тримати, підтримувати й творити дива.
Під час відкриття згадали також тих земляків, чия віра виявилася сильнішою за темряву, — тих, хто повернувся з жахливого полону: Олега Чухонцева, Ростислава Дружицького та Володимира Яська. Шлях одного з них починався з позначки “безвісти зниклий”, але сила родинної любові та віри повернула його додому.
“Ми всі з нетерпінням чекаємо того дня, коли кожен воїн, який нині вважається безвісти зниклим чи перебуває в полоні, повернеться додому та власноруч зніме свій портрет з Алеї Надії”, — зазначили в громаді.
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
